Історична довідка    Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов’язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне платити податки або може бути призваним в армію.     Оскільки найдавніші держави виникли в стародавньому Єгипті, Китаї, в басейні річок Тигру і Євфрату (Месопотамія, Вавілонія, Асірія) в Індії, Японії, якраз у цих найдавніших державах проведені перші в історії людства обліки населення, зокрема, в Єгипті (близько 2800-2250рр. до н.е.), Китаї (у 2238 р. до н.е.)     Перші обліки населення мали примітивний характер. Іноді вони велися не шляхом записів, а носили символічний характер. Скіфський цар Аріанта (Скіфія була розташована переважно на території сучасної України), бажаючи знати число своїх підданних, наказав: кожному скіфові під страхом смертної кари принести мідний наконечник до стріли.     Починаючи з 435 року до Різдва Христового, регулярно проводились обліки населення в Стародавньому Римі та в усій Римській імперії. Обліки проводились за місцем народження. Маємо у Євангелії: "Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Квириній. І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета в Юдею, в місто Давида, що звется Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна." (Новий Завіт, Євангеліє від Луки, гл.2)     За доби середньовіччя (V ст. – середина XVII ст.) дрібні й роздрібнені держави не проводили систематичні обліки населення на загальнодержавному рівні. Лише у зв’язку з надзвичайними обставинами – епідеміями, голодом, війнами – по їх завершенні здійснювались спроби підрахувати, скільки людей лишилося живими. Лише після приборкання великих феодалів і формування централізованих держав в епоху середньовіччя та їх подальшого зміцнення у XVIII ст. почали проводитись обліки населення, але вони ще не стосувались усіх його верств, а лише платників податків і тих, що підлягали рекрутським наборам, тобто ще не були загальними, навіть тоді, коли охоплювали всю державу.     Із середини XVIII ст. такі обліки проводились в Австрії, Баварії, Голандії, Данії, Іспанії, а також в Японії.     У сформованій за царя Івана Грозного централізованій державі Московії для податного обкладання проводились традиційні поземельні обліки. У XVII ст. одиницею податного обкладання стає “двір” (господарство). У 1718 році цар Петро І вводить подушні обліки (на відміну від подвірних), в ході яких облікувалось тільки чоловіче населення, яке обкладалось податками і підлягало рекрутським наборам. Дворянство, державні чиновники і т.п. обліку не підлягали. Перші подушні списки, складені у 1720-1721 роках, називались “сказками”, наступні обліки називались ревізіями, а списки – “ревизскими сказками”.     Із розвитком капіталістичного способу виробництва всі ре?іони держави об’єднуються в єдиний загальнодержавний господарський комплекс, в якому позбавлені засобів виробництва, але особисто незалежні від капіталіста робітники (чоловіки, жінки і навіть діти), в пошуках роботи вимушені і мають можливість вільно мігрувати в межах усієї країни і навіть поза нею. У таких умовах обліки лише окремих категорій населення, притаманних феодальним і рабовласницьким режимам (платників податків, чоловіків для рекрутських наборів і т.п.) втрачають сенс. Постає потреба загальних переписів населення, як правило, в межах усієї держави.     Отже виникнення і подальший розвиток загальних переписів обумовлено потребою мати докладну і регулярну інформацію про чисельність, розміщення і склад населення, важливі для будь-якого періоду.     Першим у світовій практиці загальним переписом населення був перепис 1790 року в Сполучених Штатах Америки. У 1800 році провели свої перші загальні переписи населення Швеція і Фінляндія, у 1801 році – Англія, Данія, Норвегія, Франція.     Програми перших загальних переписів були дуже обмеженими. Так, за першим переписом населення США обліковували тільки ім’я глави домогосподарства, число вільних осіб, число білих жінок і число рабів; за першим переписом Франції – лише стать і шлюбний стан населення. Були відсутні чіткі правила (інструкції) проведення переписів, а строки їх здійснення дуже тривалими. Перший американський перепис тривав 18 місяців.     На першому історичному етапі розвитку переписів населення (кінець XVIIІ ст. – перша половина XIХ ст.) закладались основи їх організації, визначались програми. Разом з тим стала усвідомлюватись потреба у зіставлянні даних переписів різних країн, уніфікації єдиних рекомендацій.     Вирішення цих проблем здійснювалось на другому історичному етапі розвитку переписів населення (друга половина XIХ ст. – перша половина ХХ ст.) Рішучий крок до їх вирішення зробив видатний бельгієць Адольф Кетле (1796-1874). Сформульовані ним принципи проведення загальних переписів населення були обговорені на першій сесії Міжнародних статистичних конгресів у 1853 році, які почали скликатися з його ініціативи, згодом на четвертій - у 1860 році і зведені воєдино на восьмій сесії у 1872 році. Так був здійснений перехід до переписів населення у сучасному їх розумінні. Рекомендовані програми переписів населення і порядок їх організації не залишаються незмінними, залежно від потреб часу вони продовжують удосконалюватись, хоч основні принципи їх проведення не втрачають актуальності й досі.     Із залученням все більшої кількості країн світу до системи міжнародного поділу праці виникла потреба проведення Всесвітнього перепису населення, який являє собою сукупність переписів населення окремих держав і територій світу, що проводяться приблизно в один час і за єдиним принципом. Схвалена 1897 року на Санкт - Петербурзькій сесії Міжнародного статистичного інституту пропозиція провести Всесвітній перепис населення у 1900 році не була реалізована, як і пропозиція про Всесвітній перепис 1940 року.     Проведення Всесвітнього перепису населення стало можливим із створенням Організації Об’єднаних Націй та її статистичного апарату, з утворенням якого починається третій історичний етап розвитку переписів населення.     Статистичною комісією ООН спільно з Комісією з народонаселення за актичної участі регіональних статистичних конференцій розроблені програми перших Всесвітніх переписів населення у 1950 і 1960 роках. І надалі до початку кожного десятиріччя випускається спеціальний документ, який містить принципи й рекомендації відносно переписів населення і житла, а також макети таблиць для розробки матеріалів перепису. Цих рекомендацій дотримується нині все більша кількість країн. У більшості із них переписи проводяться один раз на 10 років у роки, які закінчуються на “0”, “1” або “9”.    Резолюцією E/2015/10, прийнятою Економічною і соціальною радою Організації Об’єднаних Націй, було проголошено черговий раунд переписів населення та житлового фонду 2020 року (з 2015 по 2024 рр.).